Навігатор бібліотечних інтернет ресурсів:
Електронні бібліотеки зображень/відео:Віртуальний тур українськими музеямиНаціональний музей мистецтв імені Богдана та Варвара Ханенків – Київ, УкраїнаМузей Ван Гога – Амстердам, НідерландиБританська Національна Галерея – Лондон, ВеликобританіяМетрополітен-музей – Нью-Йорк, СШАЛувр – Париж, Франція01.02.2022 бібліотекою КЗО «Науковий медичний ліцей «Дніпро» ДОР» була проведена краєзнавча година за участі Кавуна Максима Едуардовича завідувача відділу «Музей історії місцевого самоврядування Дніпропетровської області» Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького. Максим Едуардович розказав учням 10-А та 10-Б класів про лікарів-подвижників Катеринослава кінця ХVIII – початку XX ст., які внесли неоціненний вклад в становлення медичної справи. Так, учні дізналися про Карла Роде, який прибув до Катеринослава у вересні 1788 р. та забезпечував лікарською допомогою все населення молодого зростаючого міста. Сучасники відзначали його високий професіоналізм. У місті Роде К.І. знали всі. Називали його «чудовим лікарем». З ім’ям Роде пов’язано створення в Катеринославі комітету з щеплення від віспи. Йому самому доводилося проводити щеплення в регіоні, де вже лютувала ця хвороба. Завдяки цьому життя багатьох було врятоване. Не один десяток років прожив Роде в нашому місті. Він був не тільки глибоко порядною людиною, чудовим лікарем (першим губернським лікарем), а й хорошим фармацевтом, автором «порошку Роде», який мав широке застосування в XIX ст. Після смерті, на його надгробній плиті було відлито: «Тут похований колезький асесор, штаб-лікар кавалер Карл Іванович Роде, що жив і помер в Катеринославі. Березня 11 дня 1821 року на 75 році від народження. Вічна пам’ять чоловікові доброму, лікарю майстерному, безкорисливому другу Людства». Крім того була цікава розповідь про Бойченка Павла Нікифоровича який був видатним діячем, помітною та авторитетною особою на ниві охорони здоров’я Катеринославщини. З 1859 по 1870 рік Павло Бойченко був директором Катеринославського дитячого притулку і почесним членом Катеринославських дитячих притулків. Крім особистої праці лікаря він підтримував діяльність цих закладів і внеском власних коштів, за що одержував подяки та нагороди. Павло Никифорович очолював і фельдшерську школу (нині – медичне училище), відкриту при земській лікарні в Катеринославі 1870 року, був її першим директором. «Не порушуючи істини та без перебільшення, можна сказати, що в 1840–80-х роках у Катеринославі всі – від вищого представника влади до останнього бідняка, до найжалюгіднішого злидаря знали доктора Бойченка» – так писав про лікаря-подвижника відомий освітянин Катеринослава Микола Риндовський. В своїй розповіді Максим Едуардович не обійшов увагою і постать Лешко-Попеля Івана Васильовича катеринославського військового і земського лікаря-гуманіста. Любов пацієнтів та міської бідноти він заслужив своїми гуманістичними переконаннями: безкоштовно лікував нужденних і навіть допомагав їм матеріально. Зустріч сприяла встановленню вкрай необхідного зв’язку між поколіннями та надихнула ліцеїстів брати приклад з лікарів, які стали легендами свого часу.
Олефір Світлана Андріївна, бібліотекар
